Велодень

В Даринки знову розпочалися заняття з малювання, а це означає, що ми відновили з нею поїздки на велосипеді. Звісно, можна було проїхати цю невелику відстань на маршрутці, але її графік руху не ідеальний, на жаль, через це мив такому разі запізнюємося на хвилин 15. Тому поки погода хороша велосипед - гарна альтернатива (хоча як настане зима чи осінні дощі, це вже буде не варіант, тоді я зітхатиму про свій автомобіль і про те, що треба записуватися на курси водіїв (я вчора написав доволі обширний коментар про це до поста @antorv).

Сьогодні це було навіть приємно, маю на увазі поїздку на велосипеді з Даринкою, хоча мене трохи боліли ноги, бо перед тим я забирав зі школи Маркіяна (його я також забираю на велосипеді, бо коли в нього закінчуються заняття (це ще складно назвати уроками)), до шкільного автобуса ще годину чекати, ним повертається донечка. Хоча ноги боліли не тільки через крутіння педалей, а радше через те, що я щовечора сильно їх напружую, бо займаюся підшивкою даху, а там доволі мало місця, на повний ріст не станеш, то ж постійно навприсядки або на колінах, та ще й по драбині постійно вгору-вниз.

А сама поїздка була дуже приємна, погода класна, не спекотно (добре, що літня спека від нас пішла, хоча вночі аж занадто холодно, завтра під ранок лише +6 передають🤯 ). Частину шляху їхали попід ліс (чи то парк), уявив, як тут буде гарно приблизно через місяць, коли настане золота осінь.

Традиційно, поки Даринка вчилася малювати, я пішов по магазинах. Хоча я б із задоволенням присів би ось оці крісла на вулиці біля магазину і випив би смачної кави 😊:

По похід по магазинах розповідати не буду, це доволі нудно (хоча можна було б влаштувати черговий етап шопінг-гри 🤔), поділюся одним моментом, який мене напряг в "Аврорі". Знайшов ось там цей папір, дизайн якого явно свідчить про комплекс провінційно-колоніальної меншовартості - всі надписи російською, ще й старим, як колись казали, "дореволюційним" шрифтом. Це таке ще досі роблять і продають, на третій рік війни 🤬 :

Коли ми поверталися назад, Даринка трохи не впоралася з керуванням і впала, то ж довелося зупинитися, перевірити чи все гаразд, заспокоїти (бо в неї було дуже сильне бажання просто поплакати, хоча все обійшлося навіть без обдертої шкіри), щоб ми змогли продовжити рух додому.

Ось такий велодень був. Хоча, звісно, не тільки, бо роботу ніхто не відміняв, просто довелося трохи зміститись у часі, що не дуже зручно, але терпимо.