The Diary Game : Ще трохи терпіння

Всім привіт!!!

Як вчасно трапилися мені вчора ці серветки😁. Вийшла з роботи і захотілось прямо змити з себе весь цей маразм.

Весь майже день був у напрузі. Директор нас посилає у бомбосховище працювати, завгосп каже навпаки, щоб виходили та йшли, кого слухати, кому підчинятися. Тягали стільці з третього поверху у підвал, розташували, а потім виносили з підвалу бо не треба. Господи, думаю, коли той день закінчиться.

А мені ще треба згідно графіку після уроків помити всі класи, а рук вже не відчуваєш. Коли підходить до мене завгосп та й каже, ти не хочеш з'їздити в районо повезти документи? Оооо, я одразу відчула різницю, бо пролунало "ти не хочеш"... А раніше не було такого, просто підходять і кажуть, треба, і ти їдеш. Я ж написала заяву на звільнення і допрацьовую цей і інший тиждень та й до побачення.

Так от, послухавши за пів зміни бурхливі думки всього технічного персоналу, крики завгоспа, сперечання директора, вийшла я до зупинки та залюбки поїхала в районо. Господи допоможи, думаю, як вчасно я тікаю з цієї божевільні. Приїхала в районо, а там обідня перерва, то трохи зачекала, віддала документи і попхалася по магазинам. І нічого мені за це не буде, думаю, тим паче заява на звільнення вже на столі у директора.

Щоправда вона ходила вмовляла, мовляв, я не хочу вас відпускати, я не хочу вас звільняти, ви ж молода, повна сил. А давайте я вас візьму під своє крило, а давайте вам ділянку виділю та будете працювати окремо? А куди ви і таке інше. Ага, знаю я всі ці обіцянки, вже виділяли ділянки, що тягла за себе і інших. Тож сьогодні директор зі мною навіть не розмовляє, бо образилася. Оце ще, чого... Кожна людина має право на вибір, мій вибір такий. Ну звісно ж вона буде і далі обіцяти та вмовляти залишитися, бо персонал у нас від 60 до 72 років, хто там буде по під стелями плигати, та тачки зі сміття вивозити, раб силу ж треба мати.

Ну коротше. Приїхала додому, а котусик мій зачекався, нявчить, біжить на зустріч, об ноги треться. А я коли була в місті по роботі, зайшла в зоомагазин та купила смаколиків. Ой, Арчі як почув шелест упаковки, такий слухняний став, на стілець сів, в очі заглядає, та чекає коли я його пригощу. Зараз сирена, сиджу з учнями в бомбосховищі. Вчителі ведуть тут у них уроки, а я чого стирчу тут, не зрозуміло. Так треба, сказала директор. Кому треба? Хзшо. Ну я розумію, що на цьому тижні чергова по бомбосховищі, так я б після відбою спустилася б у бомбосховище, прибрала б якщо діти на смітили і все. Якого хера тут стирчати.

________💛💙________

Все буде Україна!

---